Головна |
« Попередня | Наступна » | |
ДВІ ВАРТОСТІ |
||
Кожна теорія висуває своє власне розуміння сутності вартості, за-фіксоване у визначенні цієї категорії. Однак те або інше визначення стоїмо-сті (значить, істинність теорії) не може бути підтверджено суворим науковим методом, тобто експериментальним шляхом, - в іншому випадку це давно було б зроблено. З цієї причини в основі всіх теорій вартості лежать не гіпотези (що характерно для ес-тественних наук), а постулати. Сформульований у попередньому розділі теза про сутність вартості також являє собою постулат. Його неможливо довести (як і спростував нуть), але можна спробувати обгрунтувати, чому і присвячена поточна глава. Вартість носить суспільний (соціальний) характер, проявляючись тільки в від-відносинах між людьми. Ці суспільні відносини виникають після того, як благо стає товаром і надходить у сферу обміну. В обміні беруть участь дві сторони - виробник і споживач, і цей очевидний факт повинен бути вихідним при ана-ліз. Незважаючи на це, розробники теорій вартості, що виникли на базі класичної політекономії - трудовий і витрат виробництва, при аналізі проблеми вартості зосередили свої зусилля в основному на процесі виробництва, тобто на стороні про-изводителей. Навпаки, для суб'єктивної школи характерний «перекіс» у бік потреби-теля. Тому всі ці концепції, незважаючи на принципову відмінність їх вихідних по-стулатов і результатів, об'єднує безсумнівна однобічність підходу. Очевидно, необхідно вийти за межі порочного кола помилкових альтернатив. Вище було обгрунтовано припущення, що вирішення проблеми вартості слід шукати на шляху інтеграції всіх існуючих концепцій і створення синтетичної теорії. Подібне формулювання задачі не є новою. У числі прихильників синтетичного підходу до вирішення проблеми вартості, крім А. Маршалла, можна вказати Е. Берн-штейну, М.І. Туган-Барановського і ін У часи пізнього СРСР у цієї ідеї з'явилися прихильники навіть серед радянських економістів. Тому уявлення про вартість як результаті взаємодії цінності і витрат слід розглядати в якості естест-венного та логічного продовження наукового аналізу проблеми. Однак здається, що формування вартості перешкоджає взаємна неза-тість сторін (суб'єктів) обмінного процесу. Вона проявляється, зокрема, у відсутності прямого зв'язку між оцінкою цінності товару споживачем і витратами його виробниц-ства. Дійсно, споживача не цікавлять витрати виробника, а останній може тільки здогадуватися про істинну цінність його товару для покупця. Наявність очевидного інформаційного «бар'єра» виключає можливість безпосередньої взаємодії цінності товару, оцінюваної споживачем, і витрат, здійснений-них виробником, з утворенням єдиної вартості. Тому в рамках прийнятого постулату будь-які спроби виявити одну вартість, однакову за величиною для обо-їх суб'єктів, будуть свідомо приречені на невдачу. Адже як ставиться завдання в Економікс: є один (!) Товар, ціна пропозиції кото-рого визначається витратами його виробництва, а ціна попиту - суб'єктивною оцінкою граничної корисності (в наших категоріях - цінності), і потрібно виявити механізм формування його ціни. Таку постановку задачі можна інтерпретувати як виявлення величини не ціни, а вартості товару (якщо розуміти її як результат взаємодії з-держек і цінності), навколо якої, відповідно до теорії, повинна «коливатися» ціна. Насправді обмінюються, звичайно, два товару (а хто в цьому сумнівається?!), Другий - гроші, в яких також втілені витрати виробництва, але не виробника товару, а покупця, і вони мають певну (за величиною) цінність для виробника? вла-ділка товару (докладніше див нижче). У Економікс знають, що гроші - це теж товар (тим більше, що не тільки витрати виробництва, але і гранична корисність, по Маршаллу, ви-ражаются у грошах), але от при аналізі процесу ціноутворення цей факт враховують абсолютно недостатньо, інакше не виникла б описана в попередньому абзаці ситуація, коли аналізу піддаються чинники, пов'язані в основному тільки з одним з двох обме-Нива товарів. Бар'єр, штучно споруджується між витратами факторів виробництва, залишати-щимися на стороні виробника, і оцінкою цінності товару, относимой до прерогативи по-споживача, служить непереборною перешкодою, предопределяющим нездатність тео-рії в нинішньому її стані розкрити справжню природу вартості і, як наслідок, ство-дати теорію ціноутворення, адекватно описує реальну дійсність. Цей висновок змушує шукати свою пару цінність-витрати, а отже, і вартість, на обох сторонах процесу обміну - і у виробника, і у споживача. У обох (!) Суб'єктів обмінного процесу необхідно виявити витрати належних їм факторів виробництва, які в поєднанні з цінністю чужого товару формують індивідуальну вартість суб'єкта. Таким чином, ми повинні отримати дві стоїмо-сті - виробника (продавця) Спроізв і споживача (покупця) спотр. Ціна ж в цьому випадку повинна розглядатися як кількісне вираження компромісу між про-изводителей і споживачем, кожен з яких орієнтується на свою величину вар-тості. Строго кажучи, і в об'єктивних теоріях в процесі обміну двох товарів взаимодейст-вуют дві вартості. У трудовій теорії, наприклад, їх величина визначається витратами тру-так, що містяться в кожному товарі. При цьому правилом обміну є рівність обох вартостей. У зв'язку з цим сформульований теза про наявність двох вартостей слід розуміти так: вартість єдина, і вона формується за єдиним механізмом. Але величина вартості, як правило, різна для обох суб'єктів обміну. Подібний погляд на вартості обмени ваемих товарів практично аналогічний позиції, займаної з цього питання суб'єктивних-ної теорією. (Але там під вартістю розуміється цінність, причому обмінюються строго нерівні цінності). |
||
« Попередня | Наступна » | |
|
||
Інформація, релевантна " ДВІ ВАРТОСТІ " |
||
|